Зірка, що світить крізь століття

До 115-річчя  з дня народження Ірини Вільде працівники бібліотеки           пропонують бібліознайомство з українською письменницею.

Невідомо, чому  юна Дарина Макогон обрала собі літературний псевдонім Ірина Вільде. Але такий вибір здається невипадковим – адже це від німецького Wilde - «Дика».  Можливо, такою вона була ще з дитинства, а можливо – хотіла такою стати. Це псевдо повністю відповідає характеру Дарини: дикою, нескореною, волелюбною, неприборканою й була вона в житті, завжди намагалася відстояти свою думку. Ірина Вільде подарувала українській літературі роман «Сестри Річинські», що виявився знаковим для 1960-х років та стала «хрещеною матір’ю» багатьох сучасних українських письменників.

Народилася Дарина Макогон 5 травня 1907 року на Буковині в родині народного учителя, письменника Дмитра Макогона. Саме батько був її першим учителем літератури. У Станіславі Дарина навчалася в гімназії Українського педагогічного товариства, в цей період вона починає писати. Працювала вчителькою, писала  до українських часописів. У 1930 році було надруковане перше оповідання «Повість життя» (пізніше відоме під назвою «Поема життя»).  З 1932 року проживала в Коломиї, працювала в редакції журналу «Жіноча доля», була відповідальним редактором  додатку до цього журналу — «Світ молоді», була членкинею Пласту. Написала багато художніх творів. Публікувала  їх у газеті «Діло», часописах «Назустріч», «Новий час». 1934 року написала свою першу повість «Вікна наростіж». У 1935 році у львівському часописі «Нова хата» видала повість «Метелики на шпильках» з часів навчання у Чернівецькій гімназії, і того ж року було написано продовження — повість «Б'є восьма». За збірку новел "Химерне серце" та повість "Метелики на шпильках" отримала літературну премію імені Івана Франка. У 1939 році вийшла друком повість «Повнолітні діти». Восени 1944 року Ірина Вільде переїхала до Львова. Збірка оповідань «Зелена брама» на львівські теми вийшла друком у 1949 році. Ірина Вільде опікувалася молодими письменниками і поетами Дмитром Павличком, Романом Гораком, Романом Іваничуком, влаштовувала літературні салони, маскаради. 1962 року організувала приїзд до Львова молодих київських поетів і літераторів-шістдесятників Івана Дзюби, Івана Драча, Миколи Вінграновського.

Найбільше дивує те, як людина, з-під пера котрої вийшли листи до Сталіна на захист української мови, численні звернення до органів радянської влади в обороні українських дисидентів, могла стати депутатом Верховної Ради УРСР, очолювати Львівську організацію Спілки письменників? Ірина Вільде не приховувала своє несприйняття радянської диктатури, всіляко пропагувала українську мову. Ім’я Ірини Вільде внесено до числа знаменитих людей ХХ століття, вона отримала Шевченківську премію за роман «Сестри Річинські» в   1965 році.

   Померла письменниця 30 жовтня 1982 року. Похована на Личаківському цвинтарі Львова.